Воїнов С. А.З. Стеллецький - приятель Г. Сковороди / С. Воїнов // Григорій Сковорода - джерело духовної величі і сучасність: матеріали Переяслав-Хм. 10 - 11 - 12-х Сковородинівських читань. - Тернопіль, 2007. - С. 241 – 244. (см. также в виде PDF)

Описание этого издания в каталоге Національної бібліотеці України імені В. І. Вернадського:
Григорій Сковорода - джерело духовної величі і сучасність [Текст] : [матеріали Переяслав-Хмельницьких 10-11-12-х Сковородинівських читань] / упоряд. С. М. Рик, Л. М. Козубенко ; відп. ред. М. П. Корпанюк ; Переяслав-Хмельницький держ. педагогічний ун-т ім. Григорія Сковороди. Центр Сковородинознавства, Національна асоціація українознавців, Всеукраїнське товариство "Просвіта" ім. Т.Шевченка, Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав". - Т. : Астон, 2007. - 447 с.: іл.

Святослав Воинов
(Новгород-Северский)

А.З.Стеллецкий - приятель Г.Сковороды

Человеческое понимание творческого достояния той или иной личности обычно зависит от того, насколько основательно изучена среда, в которой эта личность проживала и работала, поэтому с биографией и работой творческого человека органически связано его окружение. В этом плане не является исключением личность Григория Сковороды, окружение которого, на наш взгляд, изучено еще недостаточно. Так, вне поля зрения исследователей до сих пор остается приятель Г.Сковороды Асаф Зиновьевич Стеллецкий (1726-1796), данные о котором можно найти в рукописной «Семейной хронике», составленной одним из ведущих специалистов «Слова о полку Игореве», его переводчиком и исследователем, доктором филологических наук Владимиром Ивановичем Стеллецким (1905-1985). После нашего знакомства в начале 1980-х годов он стал моим духовным наставником, а после смерти ученого его вдова Мария Андреевна Китайцева, выполняя последнюю волю покойного, передала в мое собрание «Слова» слововедческую часть его библиотеки и довольно значительный архив из нескольких тысяч документальных материалов, в составе которого находится и упомянутая «Семейная хроника». Это - неопубликованная машинописная рукопись объемом в 56 страниц стандартного формата с многочисленными дополнениями и исправлениями карандашом, в твердой обложке, завершенная в декабре 1953 года, в которой представлена родословная Стеллецких, начиная с XVII века.

При общении, говоря о своем украинском происхождении, Владимир Иванович неоднократно упоминал о Григории Сковороде, многочисленные упоминания о странствующем философе можно найти и на многих страницах рукописи. Даже в «Хронологии» рода Стеллецких Сковорода упоминается шесть раз. Чувствуется, что в семье Стеллецких всегда гордились давней связью одного из своих предков с выдающимся украинским мыслителем, хранили память об этой связи, тем более, что именно на это время приходится и некоторое изменение фамилии Стеллецких.

В 1663 году Осип Стилецкий (или Столецкий), правнук крепостного, бежавшего от польского пана в Запорожскую Сечь, переселился в слободу Ивановка близ Харькова. В 1726 году в семье его сына Зиновия родился сын Иоасаф (четвертое поколение Стилецких), который для слобожан был просто Асафом. Между 1737-1739 гг. Асаф был отдан на обучение в Харьковский коллегиум.

В.И.Стеллецкий пишет: «Асаф, как его звали слобожане, мой пращур, был юношей очень живым, в Харьковском коллегиуме учился отлично, [был] первым учеником. Предания об его успехах в учении (а он учился в коллегиуме с 1737-1739) сохранялись в роде Стеллецких и передавались изустно 180 лет»[1, 7].

Известно, что помимо поэтики, риторики, философии, богословия, славяно-греческого и латинского языка в коллегиуме преподавались французский и немецкий языки, история и география. Обучение велось на русском языке, но были и учителя-иностранцы. За период обучения Асаф Стилецкий сумел получить хорошие знания по русскому и французскому языкам. В это же время несколько изменилось и его фамилия. Ранняя его форма имела происхождение от слова «стул», ибо по семейной легенде один из представителей рода был сотенным писарем и сидел, производя свои служебные обязанности, не на общей скамье, а на отдельном стуле. Асаф стал называть себя Столецким, чаще Столетским, и со временем официально, по документам (видимо, учитывая его ученические способности) закрепилась латинизированная форма Стеллецкий - от латинского слова «stella» (звезда).

Ссылаясь на свидетельства внуков Асафа - Григория Гавриловича (1797-1860) и Степана Гавриловича (1812-1870), - зафиксированые в их письмах, В.И.Стеллецкий утверждает, что около 1744 года Асаф был принят в Киевскую духовную академию на казенное содержание, где встретился с Григорием Сковородой, который вернулся в академию после пребывания в Петербурге придворным певцом. Между студентами завязывается дружба [1,8,35,50].

Под влиянием Сковороды в 1750 году Асаф Стеллецкий совершает путешествие в Польшу и возвращается к родным, в Ивановку, через пять лет. Со временем он получает здесь место священника (вместо умершего тестя).

В это время в селе Панивановка у помещика Андрея Ковалевского подрастал сын Петр, подошло время его обучения, и отец стал искать для него учителей. Сначала их было двое: россиянин, молодой человек, и француз. Россиянин с хозяевами не ужился, и вскоре его уволили. Помещику пришлось снова ехать в Харьков на поиски нового учителя. Как думают Стеллецкие, он обратился к Григорию Сковороде, с которым находился в дружеских отношениях, и тот посоветовал пригласить на вакантную должность образованного священника из Ивановки Асафа Стеллецкого, а последний это предложение принял. Произошло это в 1775 году.

Поскольку Стеллецкий хорошо знал французский язык, учителя-француза против желания жены А.Ковалевского, уволили, и Асаф Зиновьевич учил молодого барина русскому, латинскому, французскому, славянскому языкам и арифметике [1,11].

В воспоминаниях современников, которые приводит Г.П.Данилевский в статье «Григорий Саввич Сковорода», упоминается А.И.Ковалевский как приятель Г.Сковороды, в то время как о Асафе Зиновьевиче упоминаний нет. В.И.Стеллецкий объясняет это огромным неравенством между помещиком-дворянином и простым священником. Об этом же пишет и Г.П.Данилевский: «... высшее сословие в губернии, записывая в шутку своих учителей в крепостные, сами еще не в шутку смешивали их с званием садовника» [2,16].

После завершения Асафом обязанностей учителя (около 1780 г.) Ковалевский уговорил его принять должность настоятеля местной церкви и подарил долю земли у дома. В сентябре 1794 года в Панивановку к А.И.Ковалевскому в последний раз приехал Григорий Сковорода, и в октябре этого же года умер. Нет никакого сомнения, что именно Асаф Зиновьевич провожал в последний путь нашего странствующего философа. А через полтора года, 2 февраля 1796 (по старому ст.), умер и он сам. Последний же представитель рода Стеллецких в Панивановке (сейчас Сковородиновка), Иван Гаврилович, умер в 1849 году. Не случайно, что через 20 лет после смерти тело Г.Сковороды был перенесено и похоронено в саду священника. Им был сын Асафа Гавриил Асафович (1765-1826) [1, 14].

Какие черты характера были свойственны Асафу Зиновьевичу Стеллецкому? Можем лишь довериться выводам, сделанным В.И.Стеллецким: «Характерные черты рода Стеллецких сохраняют в себе в той или иной мере все члены рода, а именно: энергию, способность к разнообразной Деятельности, прямоту и верность данному слову, честность, бесстрашие, вольнолюбие и ненависть к лжецам и мошенникам, отсутствие низкопоклонства перед «сильными мира сего», желание постоять за правду, преданность общему делу и самоотверженное служение родине, а также жажду знаний и художественные способности, лиризм, душевную мягкость, у иных в сочетании с вспыльчивостью, у иных - с кротостью» [1, 3]. Именно таким я помню и самого Владимира Ивановича - честного, принципиального, порядочного и, к сожалению, в наше время беззащитного. Поэтому надо быть благодарным этому человеку, сохранившему память о своем роде и о выдающемся украинце Григории Сковороде.

Литература

1. Стеллецкий В.И. Семейная хроника. - М., 1953. - 56 с. - Рукопись. (Фонд В.И.Стеллецкого в собрании С.Воинова «Слово о полку Игореве»).
2. Данилевский Г.П. Харьковские народные школы / Г.П.Данилев­ский. Сочинения. - М., 1901. - Т. XXI. - С. 16.

Святослав Воїнов
(Новгород-Сіверський)

А.З.Стеллецький - приятель Г.Сковороди

Людське розуміння творчого надбання тієї чи іншої особистості у бі­льшості залежить від того, наскільки ґрунтовно вивчене середовище, в якому ця особистість проживала і працювала, тому з біографією та пра­цею творчої людини органічно пов'язане її оточення. В цьому плані не є винятком особистість Григорія Сковороди, оточення якого, на наш по­гляд, вивчене ще недостатньо. Так, поза увагою дослідників до цього часу залишається приятель Г.Сковороди Асаф Зиновійович Стеллецький (1726-1796), дані про якого можна знайти у рукописній «Семейной хронике», складеній одним з провідних фахівців «Слова о полку Ігоревім», його пе­рекладачем та дослідником, доктором філологічних наук Володимиром Івановичем Стеллецьким (1905-1985). Після нашого знайомства на по­чатку 1980-х років він став моїм духовним наставником, а після смерті вченого його вдова Марія Андріївна Китайцева, виконуючи останню во­лю покійного, передала в моє зібрання «Слова» словознавчу частину його бібліотеки та досить значний архів з кількох тисяч документальних мате­ріалів, у складі якого знаходиться і згадана «Семейная хроника». Це не­опублікований машинописний рукопис обсягом у 56 сторінок стандарт­ного формату з численними доповненнями й виправленнями олівцем, у твердій обкладинці, завершений у грудні 1953 року, в якому представлено родовід Стеллецьких, починаючи із XVII століття.

При спілкуванні, говорячи про своє українське походження, Володи­мир Іванович неодноразово згадував про Григорія Сковороду, численні згадки про мандрівного філософа можна знайти й на багатьох сторінках рукопису. Навіть у «Хронології» роду Стеллецьких Сковорода згадується шість разів. Відчувається, що в родині Стеллецьких завжди пишалися да­внім зв'язком одного з своїх пращурів з видатним українським мислите­лем, зберігали пам'ять про цей зв'язок, тим більш, що саме на цей час припадає і деяка зміна прізвища Стеллецьких.

У 1663 році Осип Стілецький (або Столецький), правнук кріпака, що втік від польського пана у Запорозьку Січ, переселився в слободу Іванівка поблизу Харкова. У 1726 році в сім'ї його сина Зиновія народився син Йоасаф (четверте покоління Стілецьких), який для слобожан був просто Асафом. Між 1737-1739 рр. Асафа було віддано на навчання до Харківсь­кого колегіуму.

В.І.Стеллецький пише: «Асаф, как его звали слобожане, мой пращур, был юношей очень живым, в Харьковском коллегиуме учился отлично, [был] первым учеником. Предания об его успехах в учении (а он учился в коллегиуме с 1737-1739) сохранялись в роде Стеллецких и передавались изустно 180 лет» [1, 7].

Відомо, що крім поетики, риторики, філософії, богослів'я, слов'яно-грецької та латинської мови в колегіумі викладалися французька й німе­цька мови, історія та географія. Навчання велося російською мовою, але були й вчителі-іноземці. За період навчання Асаф Стілецький зумів отри­мати добрі знання з російської та французької мов. У цей же час дещо змінилося і його прізвище. Рання його форма мала походження від слова «стілець», бо за сімейною легендою один з представників роду був сотен­ним писарем і сидів, справляючи свої службові обов'язки, не на загальній лаві, а на окремому стільці. Асаф став називати себе Столецьким, частіше Столетським, та з часом офіційно, за документами (мабуть, враховуючи його учнівські здібності) закріпилась латинізована форма Стеллецький - від латинського слова «stella» (зірка).

Посилаючись на свідчення онуків Асафа - Григорія Гавриловича (1797-1860) та Степана Гавриловича (1812-1870), - зафіксовані в їх ли­стах, В.І.Стеллецький стверджує, що близько 1744 року Асаф був при­йнятий до Київської духовної академії на казенне утримання, де зустрівся з Григорієм Сковородою, який повернувся до академії після перебування в Петербурзі придвірним співаком. Між студентами зав'язується дружба [1,8,35,50].

Під впливом Сковороди у 1750 році Асаф Стеллецький здійснює по­дорож до Польщі і повертається до рідних, в Іванівку, через п'ять років. З часом він отримує тут місце священика (замість померлого тестя).

У цей час у селі Паніванівка у поміщика Андрія Ковалевського під­ростав син Петро, надходив час навчання і батько почав шукати для нього вчителів. Спочатку їх було двоє: росіянин, молодий чоловік, та француз. Росіянин з господарями не вжився і невдовзі його звільнили. Поміщикові довелося знову їхати до Харкова на пошуки нового учителя. Як гадають Стеллецькі, він звернувся до Григорія Сковороди, з яким перебував у дружніх стосунках, і той порадив запросити на вакантну посаду освічено­го священика з Іванівки Асафа Стеллецького, а останній цю пропозицію прийняв. Сталося це 1775 року.

Оскільки Стеллецький добре знав французьку мову, вчителя-француза проти бажання дружини А.Ковалевського, було звільнено і Асаф Зиновійович навчав молодого панича російської, латинської, фран­цузької, слов'янської мов та арифметики [1,11].

У спогадах сучасників, які наводить Г.П.Данилевський у статті «Гри­горий Саввич Сковорода», згадується А.І.Ковалевський як приятель Г.Сковороди, в той час про Асафа Зиновійовича згадок немає. В.І.Стеллецький пояснює це величезною нерівністю між поміщиком­дворянином і простим священиком. Про це ж пише і Г.П.Данилевський: «...высшее сословие в губернии, записывая в шутку своих учителей в крепостные, сами еще не в шутку смешивали их с званием садовника» [2,16].

Після завершення Асафом обов'язків вчителя (близько 1780 р.) Кова­левський умовив його прийняти посаду настоятеля місцевої церкви і по­дарував частку землі біля будинку. У вересні 1794 року у Паніванівку до А.І.Ковалевського в останній раз приїхав Григорій Сковорода і в жовтні цього ж року помер. Немає жодного сумніву, що саме Асаф Зиновійович проводжав в останню путь нашого мандрівного філософа. А через півтора року, 2 лютого 1796 року (за старим ст.), помер і він сам. Останній же представник роду Стеллецьких у Паніванівці (зараз Сковородинівка), Іван Гаврилович, помер у 1849 році. Не випадково, що через 20 років після смерті тіло Г.Сковороди було перенесено і поховано в саду священика. Ним був син Асафа Гаврило Асафович (1765-1826) [1, 14].

Які риси характеру були властиві Асафу Зиновійовичу Стеллецько­му? Можемо лише довіритись висновкам, зробленим В.І.Стеллецьким: «Характерные черты рода Стеллецких сохраняют в себе в той или иной мере все члены рода, а именно: энергию, способность к разнообразной Деятельности, прямоту и верность данному слову, честность, бесстрашие, вольнолюбие и ненависть к лжецам и мошенникам, отсутствие низкопок­лонства перед «сильными мира сего», желание постоять за правду, пре­данность общему делу и самоотверженное служение родине, а также жа­жду знаний и художественные способности, лиризм, душевную мягкость, у иных в сочетании с вспыльчивостью, у иных - с кротостью» [1, 3]. Саме таким я пам'ятаю і самого Володимира Івановича - чесного, принципово­го порядного і, на жаль, у наш час беззахисного. Тож треба бути вдячним цій людині, що зберегла пам'ять про свій рід, про видатного українця Григорія Сковороду.

Література

1. Стеллецкий В.И. Семейная хроника. - М., 1953. - 56 с. - Рукопись. (Фонд В.И.Стеллецкого в собрании С.Воинова «Слово о полку Игореве»).
2. Данилевский Г.П. Харьковские народные школы / Г.П.Данилев­ский. Сочинения. - М., 1901. - Т. XXI. - С. 16.

Зиновий не сын Осипа, а внук (сын Зиновия Иоасаф - четверное поколение).

Видимо, имеются ввиду рассказы сыновей Григория и Степана Гавриловичей - Андрея Григорьевича (1825-1900), автора письма от 18-20/III 1898 г., и Семена Степановича (1838-1915), чей рассказ был записан 15/II 1910 г. в Киеве И.Я.Стеллецким.

1772 (у Владимира Ивановича Стеллецкого год рождения Гавриила Асафовича ручкой переправлен на 1772).

Об авторе статьи см. "Святослав Воинов - коллекционер, влюблённый в "Слово о полку Игореве"".